Робота
Олександр Бурлака
Текстильна стіна, що поєднує три мистецькі роботи, складається з десятків полотен домотканної тканини 1950-1960-х років з різних регіонів України. Цей різновид тканини, що досі часто зберігається в багатьох родинах, є останньою ланкою в традиційному домашньому виробництві льону та коноплі. Дні та години, проведені в монотонній праці, були уособленням надії на майбутнє та турботи про тих, хто житиме після. У той же час ткацтво може бути терапевтичною колективною практикою, що допомагає багатьом людям пережити складні часи.
Робота Олександра Бурлаки втілює традиційні практики домашнього ткацтва, характерні для української культури, водночас формуючи тло для інших вислолювань, що розповідають як про особистий досвід, так і спільні катастрофи.
Комфортна робота
Андрій Достлєв, Лія Достлєва
Для цієї роботи ми заплатили професійним акторам з Великої Британії та країн ЄС, щоб ті відіграли перед камерою поширені серед європейців стереотипи про тих українських біженок та біженців, яких вони більш готові бачити у своїх країнах, ніж усіх інших біженців незалежно від країни походження. Перед цим ми провели багато розмов та інтерв’ю з українками з досвідом біженства в Європі — про їхні особисті досвіди, про контакти з суспільствами, що їх приймали, про те, якої поведінки, зовнішнього вигляду та суспільного статусу від них очікували; і навпаки, про те, чого категорично не були готові бачити. З цих розмов сформувалися одинадцять стереотипних портретів українок та українців, які відповідають очікуванням різних груп європейських глядачів. Деяких із наших респондентів ми потім додатково запросили на зйомки, щоб вони керували акторами і акторками, даючи їм поради, як краще зобразити той чи інший стереотип. Головною цільовою авдиторією цих відео є саме європейські глядачі, які можуть побачити перед собою зручні для себе образи українок та українців.
Цивільні. Вторгнення
Андрій Рачинський, Даніїл Ревковський
У проєкті «Цивільні. Вторгнення.» ми використовуємо часту для нас практику пошуку матеріалів через алгоритми запитів у соціальних мережах. У цьому проєкті це архівні відео з відкритих джерел, зняті цивільним населенням під час вторгнення армії РФ в Україну. Ми переглянули тисячі відео, знаходили відеоблогерів, які ведуть свої канали про життя в умовах війни. Після цього ми провели добір зібраного матеріалу, з якого змонтували фільм. Відеоробота збудована за певним сценарієм подій: починаючи від розуміння, що повномасштабне вторгнення почалося та пошуку шляхів у цьому вижити; до ризиків, які постають перед цивільними людьми під час бойових дій, епізодів руйнацій та знищення житла; і до моментів загибелі деяких із авторів відео та того, що відбувається з тілами цивільних людей після смерті.
Ми шукали матеріали у соціальних мережах YouTube, TikTok та Instagram за назвами міст і містечок (використовували DeepStateMap) та за ключовими словами у назвах відео, такими як «обстріл», «поховання» тощо. У більшості випадків ми знаходили YouTube-канали приватних осіб. Іноді це були канали з маленькою кількістю підписників на тему якогось хобі автора: рибалка, велопрогулянки околицями рідного міста, записи театральних концертів та репетицій тощо. З початком повномасштабного вторгнення на цих каналах з’являвся контент зовсім іншого характеру: перебування у підвалах, евакуація з окупованих територій, спроба вижити та хоча б якось налаштувати побут першої необхідності під час ведення бойових дій, відео обстрілів, вибухів, понівечення і поховання цивільних. На деяких із цих каналів останні відео були завантажені у березні-квітні 2023 року і більше не оновлювалися. Доля авторів таких каналів невідома.
Значущість цього проєкту полягає в тому, що він дозволяє зберегти важливі матеріали-свідчення з ресурсів, які не є сталими. Оригінали відео на YouTube, Instagram або TikTok можуть зникнути будь-якої миті через блокування облікових записів або видалення відео самими авторами з міркувань безпеки чи інших причин. Натомість зібрані в один архів, ці відео залишаться важливими свідченнями очевидців збройної агресії Росії проти України, військових злочинів та гуманітарної кризи.
Щирі вітання
Катя Бучацька разом із Анастасією Аверіною, Георгієм Алавердовим, Іриною Голобородько, Євгеном Голубенцевим, Олексієм Денисенком, Владою Дикою, Олею Жолобецькою, Настею Кравчук, Дариною Малюк, Олексієм Овдієнком, Артемом Олійником, Валентином Радченком, Анною Сапон, Олександром Стешенком, Варею Шишловою.
Ми говорили: «Це бомбічно». У значенні «прекрасно».
Розлами мови оприявнилися дужче в досвіді проживання війни. Слова повертались у свої першозначення.
Ми говорили: «Яке чисте небо». І хоча ми говорили, ми не зовсім знали, якої якості ця ясність.
Ми говорили: «Важка артилерія». У значенні «сильного аргументу». Такий аргумент як війна не залишає можливості бездумно користуватися словами.
На першому тижні повномасштабного вторгнення Росії ми з моєю колегою Ольгою Шишловою поновили та зробили щоденними онлайн-заняття у мистецькій інклюзивній майстерні, в якій я працюю протягом восьми років. Кожен день у нас була нова тема, ми обговорювали і малювали знайомі всім речі, які повертали нас до певної рутини. Таким чином ми трималися. Звісно, ми всі травмувалися через дійсність. Але ми спиралися на спроби діяти звично, оберігали наші попередні знання про світ. Життя продовжувалося, дні продовжувалися, дні народження наставали.
Ми вітали одне одного з черговим святом і мовні кліше ставали все більш опуклими і недоречними, окремими від нас. Відчуття переозначення мовної реальності підсилювала властивість нейровідмінних людей змінювати ці кліше, користуватися ними вільно та/або гіперболізовано, змінювати конвенційні форми спілкування.
Я наважилася на спробу фіксувати певну мову, яка іноді просвічується через тексти чи то привітань і побажань, чи то роздуми навколо святкувань. У них можна помітити, що мова не відірвана від історичних подій: вона або не відповідає сьогоднішньому мінливому стану, або навпаки, стає влучною, прямою, щирою.
Як саме бажати людині всередині катастрофи? Які слова краще використати? І чи наші побажання зможуть змінити наше майбутнє?
Художни_ці Щирих Вітань
Анастасія Аверіна займається бісероплетінням та вишивкою з бісера. Захоплюється збиранням пазлів та алмазною мозаїкою. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2018 року.
Георгій Алавердов працює переважно з живописом і рисунком. Веде кулінарний блог, займається дзюдо та слідкує за комікс-культурою. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2016 року.
Ірина Голобородько цікавиться літературою, модою, кулінарією та космосом. Працює з такими медіа як текст, графіка, комікс, ілюстрований текст та вишивка. З 2020 року є постійною учасницею «ательєнормально».
Євген Голубєнцев — співзасновник та постійний автор «ательєнормально». З 2022 року живе та працює в Бонні та Кельні (Німеччина), де є учасником майстерні KunsthausKAT18, автором журналу Ohrenkuss, та резидентом майстерні FREI_BAD atelier.
Олексій Денисенко цікавиться музикою, грою на гітарі та дзюдо. Олексію близько колекціонування з позиції розглядання об’єктів та кольорів, складених поруч в різних комбінаціях. Останнім часом цікавиться предметною фотографією. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2019 року.
Влада Дика працює з живописом, малює з фотографій та копіює твори мистецтва. Любить готувати та веде свій відеоблог. Активна тіктокерка та інстаграмниця. Приєдналась до «Майстерні можливостей» в 2021 році.
Оля Жолобецька цікавиться тваринами, планетами, морським світом. Головний медіум – це рисунок. Любить готувати та подорожувати з наметами. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2016 року.
Настя Кравчук любить готувати, танцювати, співати патріотичні пісні та про любов. Ці зацікавлення наклали відбиток на творчість Насті — вона часто малює серії із серцями та українським прапором. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2018 року.
Дарина Малюк захоплюється малюванням, фотографією та приготуванням їжі. Сюжети які цікавлять Дарину це — портрети, тварини, частини тіла, одяг, балетні пози. Друкувалась в журналі художньої документалістики НОГА.
Олексій Овдієнко цікавиться звуком, ритмами, назвами, темою смерті. В кожному новому місті шукає певні радіо частоти, інформацію про які часто використовує в своїх роботах. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2016 року.
Артем Олійник займається живописом, пише сюжетні роботи та монохроми. Палкий прихильник скаутського руху. Неодноразово підкоряв найвищу вершину України — Говерлу. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2016 року.
Валентин Радченко займається графікою, живописом та перформансом. Колекціонер та збирач. Пише поезію та прозові твори, є автором декількох книг. Працює над персональними і груповими проєктами в «ательєнормально».
Анна Сапон вишиває бісером, плете з дроту та в’яже макраме. Працює з текстом та поезією, з графікою та живописом. Також займається вишивкою та килимарством. Учасниця «ательєнормально» з 2020 року.
Олександр Стешенко — актор театру та кіно, сценарист, пародист та реквізитор. Знімався у фільмах «Плем’я», «Полон» та інших. Головні медіуми Олександра — текст, сценарій та інтерв’ю. Співзасновник та постійний учасник «ательєнормально».
Варя Шишлова захоплюється кулінарією, малюванням та автомобілями. Вивчає нідерландську мову та мріє вивчити правила дорожнього руху, щоб здати на водійські права. Відвідує «Майстерню можливостей» з 2016 року.
*ательєнормально – динамічна спільнота навколо майстерні, де разом працюють художники з синдромом Дауна і без нього. Майстерня заснована в 2018 році.
*Майстерня можливостей – особливий освітній проєкт PinchukArtCentre, в рамках якого дорослі люди з особливостями розвитку вирішують конкретні творчі задачі разом із художницями та художниками.